Переломний рік: де українським компаніям взяти гроші на зближення з ЄС

Переломний рік: де українським компаніям взяти гроші на зближення з ЄС

Переломний рік: де українським компаніям взяти гроші на зближення з ЄС

Зоні вільної торгівлі з Європейським Союзом бути. 18 листопада угоду про ратифікацію угоди з Україною схвалила Греція, яка була останньою у списку з 28 країн. «Відповідно, після передання ратифікаційних документів до європейського депозитарію у Страсбурзі СА набуде чинності. І з 2016 року почне діяти його політична частина, а також положення про зону вільної торгівлі», – коментує директор рейтингового агентства IBI-Rating Ігор Андрусик.

>

Саме та частина угоди, яка стосується зовнішньоторговельних відносин, є найбільш дискусійною, і, водночас, очікуваною. Адже Україні, так само як і Європі, доведеться знизити або прибрати більшість митних зборів для товарів із ЄС.

На це робить ставку влада, яка очікує приходу в Україну бізнесу із європейською пропискою. Засукали рукави і вітчизняні виробники в надії на доступ до нових ринків збуту. Але радість може змінитися великим розчаруванням: українським компаніям знадобляться неабиякі зусилля для конкуренції із зубастими експатами з ЄС.

Дорога справа

Втім, побоювання щодо відкритих кордонів на цей момент перебільшено. Угода передбачає 10-річний перехідний період, упродовж якого відбуватиметься імплементація ЗВТ. Але головне питання впирається у гроші, необхідні на цю імплементацію.

«Якщо передбачати нарощування експорту в єврозону на $150 млн на місяць і окупність проектів за 3–5 років, мова може йти сумарно про $1,8–3 млрд інвестицій», – підраховує провідний експерт інформаційно-аналітичного центру FOREX CLUB в Україні Андрій Шевчишин.


Хоча є й інші оцінки, згідно з якими на зближення з ЄС знадобиться від 1 до 3% ВВП щорічно. Причому, подібної думки, за інформацією Forbes, дотримуються й у стінах Кабміну, але офіційно ці цифри називати бояться. Причина очевидна: як мінімум половина цього навантаження ляже на плечі бюджету, де хоч конем грай.

Натомість бізнес, зі свого боку, більше стурбований виживанням в умовах падіння попиту і споживання, а також посилення податкового та регуляторного тиску. Порівняно успішними в підготовці до 2016 року виявилися хіба що аграрії, які за січень-вересень 2015 року показали приріст капітальних інвестицій на 18,1%, а також підприємства легкої та деревообробної промисловості, і високоточні виробництва (спецобладнання й комп’ютерної техніки). Хоча в останньому випадку, швидше, зіграв чинник імпортозаміщення, ніж імплементація.

Загалом же статистика інвестицій досить сумна: за 9 місяців 2015 року капітальне фінансування в Україні знизилося на 6% після скорочення у 2014 році на 24,1%, й у 2013-му – на 11,1%. Не менш красномовним є й фінансовий результат бізнесу, котрий досяг тільки за І півріччя 2015 року 750 млрд гривень, що можна порівняти майже з 50% річного ВВП України.

Солодка гіркота IPO

Можливості в залученні інвестицій бізнесом сьогодні вкрай обмежені. Одна з причин – $58 млрд зовнішнього боргу, який «висить» на корпоративному секторі. А починаючи з 2008 року рахунок дефолтів, допущених українськими компаніями, як за внутрішніми, так і закордонними зобов’язаннями, йде на десятки.

Частково це провина самих позичальників, які недооцінювали ризики запозичень. Але багато в чому відповідальність за те, що очікування українських підприємств не виправдалися, лежить на інвестиційних консультантах, які супроводжували випуски облігацій, публічних (IPO) і приватних розміщень. За даними дослідження PwC, всього за період із 2005-го до 2013 року українські компанії провели 26 IPO, і залучили приблизно $2,5 млрд. Саме в цей період «злетіли» такі інвестбанки, як Concorde Capital, Dragon Capital, Renaissance Capital, Phoenix Capital, Trust Capital Group. Вони бадьоро рапортували про успішні угоди й активно розширювали свій бізнес.

Наприклад, Concorde Capital, ідеологом і керівником якого був і залишається Ігор Мазепа, напередодні кризи зайняв величезний офіс у центрі Києва у БЦ «Парус», на даху якого встановив свій логотип. Щоправда, конструкцію за пару років демонтували, що стало предметом жартів із боку конкурентів і злостивців. З не меншим розмахом жили й інші компанії, виплачуючи своїм менеджерам чималі бонуси, які обчислюються тисячами, і навіть десятками тисяч доларів.

Однак запал від успішних угод минув, а от післясмак залишився. Причому, про розчарування говорять навіть ті емітенти, які спочатку вважали залучення капіталу успішним. «Ігор Мазепа – професіонал, я його дуже поважаю. Але ми обпеклися на IPO у 2007-му», – зізнався в одному з інтерв’ю Forbes Микола Толмачов, генеральний директор корпорації ТММ, яка у процесі IPO на альтернативному майданчику Франкфуртської фондової біржі залучила приблизно $105 млн, отримавши $15,45 за 1 акцію. Але за вісім років акції ТММ подешевшали більш ніж на 98%, і сьогодні їхні котирування ледве перевищують $0,02.

Досвід без довіри

Вже у грудні посткризового 2010 року Мазепа провів ще одне розміщення, продавши 22,4% акцій компанії Milkiland N.V. IPO пройшло на межі фолу, за нижньої ціни паперів – 8,5 євро/акцію, було залучено 60 млн євро. Керівництво компанії висловило стримане задоволення від угоди, лід-менеджером у якій був Concorde Capital. І не даремно: з цього моменту акції компанії знецінилися більш ніж на 94%, і сьогодні котируються на рівні 0,43 євро.

Дотепер на слуху IPO компаній Ukrproduct і «XXI Вік», які супроводжувала Trust Capital Group. Після успіху ці акції теж значно втратили у вартості. За словами засновника «XXI Вік» Льва Парцхаладзе, перший досвід IPO призвів до завищених очікувань, унаслідок чого компанія пропустила момент «перегріву» ринку нерухомості, і друге розміщення насправді проґавила.

У 2011 році найбільший виробник соняшнику в Україні компанія «Агротон» випустила єврооблігації на $50 млн, і двічі допустила за цими паперами дефолт. Схожа доля спіткала й агрохолдинг «Мрія», загальний непогашений борг якого становить приблизно $1,3 млрд, а колишній керівник компанії перебуває в міжнародному розшуку.

І, що показово, про перспективи відновлення пошуку капіталу для бізнесу зараз, коли він його дійсно потребує, інвестбанкіри говорять дуже неохоче. Наприклад, ні від ІК Concorde Capital, ні від Trust Capital Group коментарів Forbes так і не отримав.

«Консультанти можуть не тільки знаходити інвесторів, але й допомагати бізнесу в підготовці до залучення капіталу. Водночас має бути довіра. І не до абстрактної інституції ІК, а до конкретних людей», – вважає керівний директор ІГ «Універ» Олексій Сухоруков.

А от із репутаційною складовою в керівників інвесткомпаній, які зазнали фіаско на хвилі кризи, не все гладко. Причому, багато хто з них вдарився в політику й пішов у владу. Наприклад, Ігор Білоус, один зі співкерівників ІК «Ренесанс Капітал», яку закрили у 2013 році, став головою Державної фіскальної служби у 2014-му. А на сьогодні є главою Фонду держмайна. Міністр економрозвитку Айварас Абромавічус і міністр фінансів Наталія Яресько – теж вихідці з інвесттовариства, з фондів East Capital і Horizon Capital.

За ідеєю, прихід в уряд колишніх інвестбанкірів має сприяти залученню фінансування, але відбувається все якраз навпаки. Інвестори, пам’ятаючи невдачі з IPO і єврооблігаціями, ентузіазм не виявляють, до українських виробників ставляться неприхильно і вкрай скрупульозно вибирають об’єкти для вкладень.

У той час як самі позичальники воліють уникати посередників і залучати кошти безпосередньо. «Один із варіантів, які працюють сьогодні – прямі кредити іноземних банків, які адмініструють їхні «дочки» в Україні. В АПК виробники активно використовують цю схему. Все-таки, робоча ставка на рівні 8–10%, нехай і у валюті, є зрозумілішою, ніж 34–35% у гривні», – пояснює директор компанії «Агро Консалтинг Груп» Вадим Браганець.

Ще один нюанс полягає в тому, що для закордонних інвесторів важливим є чітке обґрунтування проекту, з урахуванням прямої економічної вигоди від реалізації, а також прозорі фінанси й добра ділова репутація. «Тому розраховувати на допомогу зі впровадженням стандартів саме з боку прямих і портфельних інвесторів не варто, якщо підприємство саме по собі не генерує достатній прибуток тут і зараз», – вважає аналітик Empire State Capital Partners Євген Петруша.

Нас не кинуть?

Найбільш вірогідний сценарій залучення грошей бізнесом в осяжному майбутньому – це грантові та цільові програми фінансування. Причому, як не банально, зокрема і з боку ЄС. «Для МСБ у Євросоюзу є декілька програм (EU SURE і DCFTA Facility), які спрямовані на компенсацію процентних ставок банків, надання консультацій щодо виходу на європейський ринок, а також інші види фінансової допомоги малому й середньому бізнесу. Однак загальний обсяг програм ЄС поки не перевищує 200 млн євро», – констатує Євген Петруша.

Заявив про готовність інвестувати в Україну навіть відомий Джордж Сорос, через фонд Ukrainian Redevelopment Fund LP (URF), який буде підтримувати українські компанії на етапі зростання й реструктуризації.

Почасти є надія на приплив інвестицій в Україну завдяки зоні АТО, яка зможе виступити якимсь активатором промисловості. «Ці інвестиції у відновлення зруйнованих регіонів, що підтримає будівельну галузь і виробників будматеріалів, можуть стати значним стимулом для промисловості», – розмірковує Андрій Шевчишин.

Важливим є також той факт, що інвестори-нерезиденти оцінюють не тільки бізнес-клімат, а й зовнішнє середовище, зокрема – якість проведених реформ і компетентність влади. «Оскільки прориву в реформах не відбулося, то і про «переломність» наших економічних і торговельних взаємин із ЄС поки не йдеться», – вказує виконавчий директор Центру соціально-економічних досліджень «CASE Україна» Дмитро Боярчук.

І все ж, українські виробники ще встигають віддихатися. Багато підприємств зможуть скористатися перевагами відкриття ринку через 3–5 років, коли українські стандарти буде гармонізовано з ЄС. Отоді їм і доведеться шукати кошти на модернізацію. До того моменту, хочеться вірити, і банківські ставки будуть нижчими, і економіка стабільнішою, а інвестори – поступливішими.

Останні новини