Довге Різдво у Львові, або які старі традиції збереглися?

Довге Різдво у Львові, або які старі традиції збереглися?

Довге Різдво у Львові, або які старі традиції збереглися?

До Львова туристів на Різдво приваблюють раніше невідомі та цікаві різдвяні традиції, які часом не зустрінеш вдома: це і вертеп, і колядки, і ярмарок, і специфічна різдвяна кухня.

Між католиками та православними

Різдвяний Львів не завжди був таким веселим, як зараз. Святкування Різдва часто супроводжувалося конфліктами через календарі.

>

Адже, каже кандидат історичних наук Ігор Лильо, коли григоріанський календар вже святкує, то юліанський ще постить.

"Не є секретом те, що були спроби полонізації місцевого українського населення – наприклад, могли закривати церкви, не дозволяти у той час проводити певні релігійні обрядові дійства", - додає історик.

Утім, подібні речі мали місце у XVI-XVII століттях: вже за Австро-Угорської імперії їх почали регламентувати.

В українських сім’ях, які жили у Львові до початку Другої світової війни, були елементи суто українського святкування. У римо-католицьких сім’ях ці традиції були дещо іншими.

Наприклад, у місті не було вертепів у тому вигляді, як вони існують зараз - це більше українська сільська традиція, принесена до міста. Так само ялинка була загальноєвропейською традицією, а дідух частіше ставили у провінції.

"Тоді скоріше були колядки, аніж те дійство у вигляді купи персонажів, які заходять до осель. Так не було прийнято. Міщани більше ходили один до одного в гості. Це було колядування, співання, але це було в інший час. Бо об’єктивно більшість жителів Львова святкували Різдво у грудні", - розповідає Ігор Лильо.


Оскільки у місті мешкали різні релігійні громади, Різдво у Львові тягнулося досить довго. У цей час мало не щодня у різних куточках міста проводили бали. Було почесно, коли на бал приходила вся еліта.

"Наприклад, у Львові були знамениті "Контракти", які проводились вже після католицького Різдва. Це була можливість для навколишніх поміщиків, які з’їжджалися до міста, підписати угоди на наступний рік під врожай", - розповідає історик.

Об’єднувало католиків і православних ставлення до Нового Року. Він не мав великого значення у Львові та був прохідним елементом у святковому циклі.

"У нас було незвичним у цей день дарувати подарунки. Так само для людей, які до нас приїжджають 5-6 січня, незвично, коли вони бачать як у нас тільки-но несуть ялинки, щоб встановити", - підсумовує Ігор Лильо.

Львівський Різдвяний стіл

"В різдвяній кухні основні впливи – українські та польські. Це дві нації, які проживали у Львові і які трепетно ставляться до Різдва. Наприклад, поляки в нас перейняли кутю, а ми у них перейняли традицію оселедців", - розповідає гастрономічний експерт Клубу Галицької Кухні Всеволод Поліщук.

Наприклад, місцевою родзинкою став оселедець з цедрою, характерний саме для Львівщини. Щоправда раніше оселедець не був таким популярним на різдвяних столах як зараз, бо був імпортним і досить дорогим. Його везли або з Гданська, або це були дунайські оселедці.

Ще одна типова різдвяна страва для Галичини – пісні голубці. Традицію готувати голубці з гречкою та грибами започаткували у XV-XVI ст.

"У нашому рецепті ці гриби смажилися у великій кількості олії, і в один момент вона підпалювалась, тому гриби виходили як вуглики і мали відчутний запах диму", - додає гастрономічний експерт Всеволод Поліщук.

Але є різдвяна страва, яка є спільною для всієї України, це - кутя.

"На сході її інтерпретують, як хочуть, бо туди можуть додавати рис, пшоно чи ще щось. У нас це, як і тисячу років тому, – пшениця", - додає Всеволод Поліщук.

Гастрономічний експерт Клубу Галицької Кухні вважає, що своїм різноманіттям різдвяних традицій та страв Галичина завдячує зв'язкам із кухнями сусідніх країн.

"Кухня центральної та східної України в основному комунікувала із двома іншими – російською та французькою, яка у ХІХ столітті стала для Росії мало не своєю. Наприклад, вінегрет - це інтерпретація однієї із французьких страв під російську кухню", - розповідає Всеволод Поліщук.

Міщанське та селянське Різдво

Багато зараз відомих різдвяних традицій раніше були більше притаманні селам, а не містам. Наприклад, у львівських оселях ХІХ століття ніхто кутю ложкою до стелі не ліпив.

"Натомість зберігалася традиція того, що це сімейне свято, і воно було однією з основних причин, коли люди могли зібратися та провести разом час. До речі, цього часто не розуміють туристи, які приїжджають до Львова шостого січня і бачать, що все зачинене, а львів’яни кудись зникли", - пояснює історик Ігор Лильо.

А от у селі варіацій того, як підкидати кутю до стелі було багато. Наприклад, популяризатор українських традицій Віра Манько у книзі "Обряди і страви Святого Вечора" пише, що на Стрийщині (Львівська область) господар першу ложку куті давав дідуху, і ця ложка стирчала у снопі аж до Нового Року.

Популярним у селах було майстрування прикрас. У деяких районах Львівщини виготовляли так званих "павуків" з соломи, яких підвішували в хаті. Їх робили з тонких дерев’яних прутиків чи дроту. Про те, чому на Різдво виготовляють павука, оповідає кілька легенд. Віра Манько пише про таку:

"Втікаючи від Іродових воїнів і зачувши їхнє наближення, Мати Божа з Йосифом та Ісусиком сховались у печеру. Павук миттєво заснував вхід до печери павутинням. Коли над’їхали воїни і побачили таке густе сплетіння павутини, то зрозуміли, що тут не тільки не могли зайти люди, а й комаха залетіти, отож помчали далі. І Свята Родина була врятована".

Все ж місто на Різдво пропонувало більше розваг, ніж можна було знайти у селі, тому до Львова з’їжджалися на ковзанку чи різдвяний ярмарок.

Ця традиція відроджується і зараз.

Останні новини