Вселенський патріарх Варфоломій: Присутність Московського патріархату завдає шкоди інтересам української нації і єдності українського народу

Вселенський патріарх Варфоломій: Присутність Московського патріархату завдає шкоди інтересам української нації і єдності українського народу

Вселенський патріарх Варфоломій: Присутність Московського патріархату завдає шкоди інтересам української нації і єдності українського народу

«Ми вважаємо великим Божим благословенням, що Вселенському Патріархату вдалося відновити канонічність цілої багатомільйонної нації»

Від часу прийняття Вселенським патріархатом рішення про надання Томосу про автокефалію Українській православній церкві вже минуло більше року. Це випливає зі слів інтерв’ю Вселенського патріарха Варфоломія болгарському Інформаційному агентству БГНЕС, яке публікує «Главком». У ньому предстоятель, зокрема, пояснює причини і надає докази канонічності цього надважливого для українського православ’я рішення, яке врешті відновило історичну і церковну справедливість. На думку Варфоломія, створення помісної церкви також є важливим аспектом процесу творення нової української держави. Саме тому досі тривають спекуляції на тему канонічності цього рішення Константинополя, , вони генеровані Російською православною церквою, яка ніяк не може з ним змиритись.

Ваша Святосте, Константинопольський Вселенський патріархат відомий своєю відкритістю і прихильністю до розвитку відносин між національними конфесіями в православному світі. Проголошення української православної автокефалії було досить сміливим кроком, який деякі православні християни вважають причиною розколу в православ'ї. Не могли б ви пояснити, як було прийнято це рішення?

Дякуємо за запрошення на дуже важливу духовну і церковну розмову яка, безсумнівно, охопить багато аспектів українського церковного питання та багато іншого.

Щоб розкрити причини, чому Синод Вселенського Патріархату після дуже серйозного обговорення вирішив надати автокефалію Українській церкві 22 квітня 2018 року, ми спочатку повинні розглянути історію Київської митрополії, хоча навряд чи це можна зробити в межах одного інтерв'ю. Але перед цим, перед Богом і народом, ми зобов'язані нагадати про деякі історичні істини.

Як відомо, Вселенський патріархат після хрещення князя Володимира та Київської держави у 988 році заснував Київську митрополію. Київська митрополія канонічно належала до Вселенського патріархату, навіть й після створення Московського патріархату в 1589 році. Після звільнення українських земель від монгольського ярма в 1685 році, московський патріарх Іоаким (1674-1690) вторгся до єпархії Київської митрополії, яка, як ми вже казали, канонічно належала до Вселенського патріархату і обрав єпископа Гедеона митрополитом Київським. Таким чином, 700-річний церковний устрій Київської митрополії, який діяв з 988 року, був змінений шляхом перевороту. Це відбувалося з порушенням священних і святих канонів на користь Московського патріархату і на шкоду Константинопольській церкві.

Попри це, Київська митрополія ніколи не була канонічно переданою Московському патріархату. Немає жодного офіційного документу, що підтверджує таке підпорядкування чи поступку з боку Константинопольської церкви. Відомі листи Вселенського патріарха Діонісія IV лише давали канонічний дозвіл Московському патріарху призначати київського митрополита, який, в той же час залишався підпорядкованим Константинопольському патріарху.

З того часу і до квітня 2018 року, коли Вселенський патріархат вирішив надати Українській Церкві автокефалію, було зроблено багато спроб отримати церковну незалежність України від Росії, але жодна з них не була успішною, за що Московський патріархат несе повну відповідальність. Насправді, не тільки ці спроби були невдалими, але й розколи, які були створені в минулому столітті і пов’язані, в основному, бажанням Російської церкви не допустити церковної незалежності України. Не має потреби повертатися до історичних подій минулого століття, тому що вони всім нам досить відомі. Відзначимо лише, що до останнього часу в Україні існували три церковні юрисдикції: одна під Московським патріархатом як автономна церква України на чолі з митрополитом Онуфрієм; інша під керівництвом самопроголошеного патріарха Філарета як Київський «патріархат»; третя, під керівництвом самопроголошеного митрополита Макарія, як автокефальна церква України.

11 жовтня 2018 року Синод Вселенського патріархату, після тривалих прохань Філарета і Макарія, відновив канонічність двох лідерів канонічних груп, визнавши їхнє архиєрейство, але не їх ранг. Це означає, що Філарет більше не є київським патріархом, а колишнім київським митрополитом, а Макарій не є архієпископом Львова, а скоріше колишнім львівським архієпископом. Доброю новиною у рішенні Церкви-матері є те, що дві церковні юрисдикції Філарета і Макарія об'єднані під духовним керівництвом Вселенського патріархату. Вони брали участь у Соборі, який обрав митрополита Епіфанія головою нової української автокефальної церкви. Ми вважаємо великим Божим благословенням, що Вселенському Патріархату вдалося відновити канонічність цілої багатомільйонної нації, яка була поза Церквою без будь-яких догматичних на те причин. Слава Богу! Отже, вирішальним фактором, який змусив Вселенський патріархат дати Україні автокефалію, є зцілення розколу та відновлення церковної єдності.

>



Варфоломей I, Святійший патріарх Константинопольський та предстоятель Православної Церкви України митрополит Епіфаній (фото: hellenicnews.com)

Варфоломей I, Святійший патріарх Константинопольський та предстоятель Православної Церкви України митрополит Епіфаній. Фото: hellenicnews.com
Чи потрібен консенсус серед інших національних православних церков щодо проголошення української православної автокефалії?

Ще в першому тисячолітті, рішенням Вселенських соборів були встановленні межі п'яти стародавніх патріархатів (Старий Рим, Новий Рим - Константинополь, Олександрія, Антіохія, Єрусалим) і Кіпрська церква. Протягом наступних років Вселенський патріархат, керуючись Священними канонами (включаючи 9-й, 17-й і 28-й канони Четвертого Вселенського Собору, 36-й Канон Трулльський Собор і 1 Канон Собору від 879/880 р., який був проведений в церкві Святої Софії в Константинополі), взяв на себе відповідальність за надання Томосу про автокефалію всім новоствореним церквам, перетворивши їх на архієпископства чи патріархати, без обговорення чи співпраці в цьому питанні з іншими церквами. У випадку з Україною, ми не робили нічого іншого. Ми використали ту ж практику, якої дотримувалися у визнанні всіх новостворених автокефальних церков.

Очевидно, що після розпаду СРСР і проголошення незалежності України, Росія намагається зберегти своє панування на пострадянському просторі. Якою є політика Вашої Святості щодо втручання Росії в релігійні справи православних українців? Говорячи про релігійні питання, ми маємо на увазі будь-яке інституційне втручання РПЦ у релігійні справи українського православ'я.

Ми віримо, що українському народу необхідно надати автокефалію і церковну незалежність – те, що він прагнув отримати протягом століть. Автокефалія, надана Українській церкві Вселенським патріархатом, дає можливість на внутрішнє самоврядування, яке завжди підтримує розвиток місцевої церкви. Водночас не забувайте про останні соціально-політичні зміни, які створили нові умови. Окрім незалежності країни та створення нової держави України у 1991 році, після анексії Криму в 2014 році, умови для російської присутності в Україні стали ще складнішими. Шокуючі політичні події, через які були сформовані нові, зовсім інші геополітичні умови, зробили присутність Московського Патріархату (в Україні – ред.) небажаною, і такою, що завдає шкоди інтересам української нації і єдності українського народу. З цієї причини цілком зрозуміло, чому велика частина українського народу бажає церковного звільнення від церкви, яка допомагає або навіть служить інтересам держави, яка перебуває в конфлікті з Україною.

Подібна ситуація відмічається і в стосунках між іншими національними православними конфесіями, яка дуже схожа з «проголошенням» автокефалії української православної церкви. Як українська, так і північно-македонська автокефалія ставлять питання, пов’язані зі статусом національного православного духовенства та їхнього майна. Наприклад, Вселенський патріархат закликав Болгарську православну церкву не втручатися в духовні справи Північної Македонії, а Ваша Святість сказали, що Ви будете особисто за цим слідкувати. Чи означає це, що це є частиною апеляції?

Прохання про оскарження є привілеєм і великою відповідальністю, наданою Константинопольській церкві Четвертим Халкедонським Собором в 451 році. 9 і 17 канони того Собору постановляють, що якщо єпископ або священик оцінюється його митрополичим чи місцевим синодом і вважає, що він ображений, то канонічно він може звернутися до Константинопольського патріархату, який несе відповідальність за розгляд його клопотання і прийняття остаточного рішення. Ця прерогатива Вселенського Патріархату неодноразово використовувалася в історії питань єпископів з інших патріархатів і автокефальних церков.

У цьому контексті Вселенський патріархат висловлює свій великий біль у зв'язку з внутрішнім розколом, який зазнала Болгарська православна церква в 1990-х роках. Подібним чином вона розглянула прохання Філарета і Макарія, які раніше були митрополитами Києва і Львова. Вселенський Патріархат також отримав прохання від митрополита Стефана, глави так званої «македонської церкви». Фактично кожен випадок є унікальним; Церква-матір розглядає кожен випадок у дусі любові і єдності, завжди переслідуючи духовну користь і спасіння віруючих. І вона завжди буде продовжувати рухатися з любов'ю в тому ж дусі протягом найближчих років.

Останні новини
В Україні буде 100 районів
В Україні буде 100 районів

сб, 17 сер 14:34

В рамках процесу децентралізації необхідно прийняти новий закон про принципи адміністративно-територіального…