До 100-річчя незалежності України: якщо б при владі були націоналісти та військові.

До 100-річчя незалежності України: якщо б при владі були націоналісти та військові.

>
До 100-річчя незалежності України: якщо б при владі були націоналісти та військові.

22 січня Україна відзначає 100-річчя від проголошення незалежності Української Народної Республіки, що було прописано у Четвертому Універсалі Центральної Ради. 29 січня ми відзначатимемо 100-річчя бою під Крутами, на який, захищати українську державу, послали студентів. Роздумуючи над цими подіями, перед нами постає ряд важливих питань, які є актуальними для кожної революції, у тому числі і сьогоднішньої: Чи могло бути все по-іншому? Чи була альтернатива тим, хто тоді очолив державу? Які уроки нам слід винести для сьогодення?

Безперечно, відповіді на ці питання про Українську революцію слід шукати не у 1918 р., а у 1917 р., адже для кожної революції найважливішими є перших 100 днів. За ці 100 днів можна добре зрозуміти: who is who? Інколи, саме ці 100 днів визначають майбутні 100 років, що, зрештою, і було у нашому випадку…  

Українці першими скинули царя                                          

Під час Лютневої революції 1917 р., коли було повалено Російську імперію – першими у Петрограді за повалення старого режиму виступили солдати Волинського полку, який головним чином складався з українців.

Політики не були готовими до революції

Російська революція застала тогочасних українських політиків зненацька. Інформація про переворот у Петрограді дійшла до Києва наступного дня, 28 лютого, о 15.00 – через працівників залізниці. Того ж дня на свою нараду у Києві зібрались російські військові. На наступний день нараду зібрали представники політичних партій і громадськості Києва. Не маючи точної інформації щодо характеру подій у Петрограді, члени наради не виробили спільної стратегії щодо подальших дій. Одна частина присутніх запропонувала виступити з відозвою до населення з проханням зберігати спокій, інша – звернутися до командувача Південно-західним фронтом генерала Олексія Брусилова щодо рекомендації подальших дій. Генерал не відповів. 2 березня жителі Києва дізнались про Лютневий переворот уже зі шпальт місцевих газет.

3 березня українці створили Центральну Раду, де головою обрали 50-літнього Михайла Грушевського. Історик мав образ мученика у суспільстві, адже починаючи з 1914 р. перебував на засланні на території сучасної Росії. На численних київських мітингах і зборах весною 1917 р. лунали гасла: «Батько Грушевський наш голова», «Україна – мати, Грушевський – батько!».

Що ми втратили і через кого

Як зазначає історик Віктор Голубко, на початок 1917 р. із 6 млн 798 тис військовиків дієвої російської армії і 2 млн 260 тис, що перебували у запасних частинах ‒ українські солдати становили 3,5 млн, а це майже 40%. Однак, до влади прийшли такі, як Володимир Винниченко, які писали: «Не «своєї армії» нам соціал-демократам і всім щирим демократам треба, а знищення всяких постійних армій… Українського мілітаризму не було, не повинно його бути й далі».

Варто зазначити, що перемогла українські війська під Крутами близько 5-тисячна армія Муравйова. Загальна ж чисельність російських військ, які на початку лютого 1918 р. захопили Київ складала бл. 10 тис чол.

Можливо, у 1917 р. лідери Центральної Ради і створили б армію, якщо б бачили своїх ворогів не на соціальному рівні, а на національному. А так, у своїх виступах Михайло Грушевський бачив майбутнє України ніде інде, як «в Федеративній Республіці Російській». «Коли ми підемо «навпростець», то можемо і на Україні… створити повну анархію», - висловлювався у цей час щодо можливого відокремлення від Росії один із лідерів Української партії соціалістів-федералістів Олександр Шульгін.

Націоналізм, як альтернатива

Незважаючи на те, що праві сили не мали відчутного впливу у Центральній Раді, проте з початком Лютневого перевороту ‒ вони розгорнули активну діяльність у середовищі військових. Своєрідним «локомотивом» руху за створення українського війська був поручник Київського Окружного військового суду, член Центральної Ради та один з ідеологів українського націоналізму Микола Міхновський. Разом із своїми однодумцями автор брошури «Самостійна Україна», яка була написана ще у 1900 р. ‒ 6 березня 1917 р. скликав перші підготовчі збори Київського гарнізону, в якому взяли участь 221 особи. Збори ухвалили рішення розпочати творення регулярної національної армії. Для поширення агітації за українізацію армії було надруковано 30 тис примірників резолюції зборів, які й були розповсюджені серед українських солдатів. Микола Міхновський, виступаючи 11 березня перед тисячами військовослужбовців, закликав солдат та офіцерів до творення добровольчого підрозділу – Першого українського полку ім. Богдана Хмельницького, який згодом і був створений.

Військові мають взяти на себе відповідальність

Переломним для історії Української революції став Другий всеукраїнський військовий з’їзд, який тривав у червні 1917 р. у Києві. У перший день з’їзду на нього прибули 1976 делегатів, які представляли 1 млн 732 тис. 442 українських військових. Згодом кількість делегатів збільшилась до 2500 осіб. У своїй «Постанові» з’їзд постановив більше не звертатись до російського Тимчасового уряду з проханням про автономію, а керівництву Центральної Ради рекомендував приступити самотужки до «фактичного переведення в життя підстав автономного ладу». У своєму виступі одесит поручник Романенко закликав взагалі розірвати будь-які стосунки з Тимчасовим урядом. Саме під натиском військових на Другому всеукраїнському військовому з’їзді, 23 червня 1917 р. Центральна Рада проголосила свій Перший Універсал, який надавав українцям автономію.

Можемо довго дискутувати про те, як повернулась би історія України, якщо б не Четвертим, а Першим Універсалом було проголошено незалежність Української Народної Республіки. Але одне залишається без заперечень: історія, як жінка – вона не любить тих, хто вагається.


Останні новини