Вітаю, українці, ми тепер будемо піддані Кремля за мовною ознакою

Вітаю, українці, ми тепер будемо піддані Кремля за мовною ознакою

Вітаю, українці, ми тепер будемо піддані Кремля за мовною ознакою

 Якось мене на диво мало лякає коронавірус – може, тому, що, на відміну від нього, вірус “Росія” вбиває нас щодня й регулярно, і жодних намагань захистити від нього країну чинне керівництво не демонструє – навпаки, всіляко демонструє, що воно “вірус-Росія-френдлі” . Про це повідомляє: Gazeta.ua Вчора в перебігу російської експансії трапилася подія, наскільки розумію, безпрецедентна в історії міжнародного права – але в новинах, які я ввечері трохи помоніторила (від Коломойського, Пінчука й Ахметова) про неї не було нічичирк, і МЗС України теж як у рот води набрало, хоч мало б уже верещати на цілий світ. Маю на увазі запропоновані зміни до Конституції РФ, за якими населення України й Білорусі оголошується “носіями” російської мови і на цій підставі – можливим суб’єктом російського громадянства.

>

Населення України й Білорусі оголошується “носіями” російської мови і на цій підставі – можливим суб’єктом російського громадянства Вітаю, українці, ми тепер всі будемо, за їхнім законом, піддані Кремля за мовною ознакою. А горді заяви, що, мовляв, “Путин не отнимет у меня родной язык”, тепер можете складати дружині під ковдрою – бо от якраз і “отнимет”, уже прямо 22 квітня цілком “конституційно” візьме й отнимет, і вас не спитає, – і що ви йому зробите?.. напишете слізного листа, що не хочете поднимать Нечерноземье?.. Чому 22 квітня – теж ясно: “символічний ювілей”. Цього дня – 22 квітня 1931 року Сталін ввів постанову “О советском гражданстве”, за якою громадянство СРСР оголошувалось пріоритетним щодо громадянства “союзної республіки” (доти українці були “громадянами УСРР”, а вже в Голодомор умирали – “громадянами СРСР”). Так і тут, ми в першу чергу будем (рашапропаґанда подбає, щоб і в очах цілого світу) – “рускоязичниє” (“носители русского языка”, як коронавіруса), а вже в другу, формальну й неважливу – “гражданє України”.


Просто ще ніхто не оцінив як слід величі задуму: це не що, як підготовка повзучої “анексії за мовою”. (Операція “Крим” курить на ґанку!) Оскільки Українська Держава досі грається в піжмурки, то виробляти способи самозахисту мусимо наразі самі Хто не в темі (тут мали б виступити лінґвісти, але теж мовчать), поняття “носій мови” (native-speaker, near-natove speaker, bilingual – є нюанси!) останні 10 років у соціолінґвістиці взагалі вважається суто ідеологічним конструктом – об’єктивних критеріїв для розрізняння “носія” і “неносія” так і не погоджено, не кажучи вже про те, щоб розмахувати ним у правовому полі. Але для Росії право завжди було тільки інформаційним прикриттям чергового державного злочину, отож і нову поправку треба сприймати саме так: як попередження, що “активные меры” не забаряться. І оскільки Українська Держава досі грається в піжмурки, то виробляти способи самозахисту мусимо наразі самі-самі. Для себе я відтепер вирішую наступне: 1. В усіх анкетах перестаю писати “російська – вільно” (досі чесно писала: Ukrainian, Polish, Russian – native), – максимум “добре” (advanced, а то й upper intermediate); 2. В будь-яких міжнародних комунікаціях, хай би то був хоч поліціянт на кордоні, хоч просто симпатичний іноземець, що хоче повправлятися в російській, чемно, але рішуче відповідати: “I’d rather speak English” (+виправляти, коли у відповідь на “Юкрейн” радісно кричать “спасіба”, і взагалі, не проминати жодної нагоди підкреслити своє non-native);

Виправляти, коли у відповідь на “Юкрейн” радісно кричать “спасіба”, і взагалі, не проминати жодної нагоди підкреслити своє non-native 3. В ситуації, коли іншої мови для порозуміння з бесідником, крім російської, немає, говорити з видимим зусиллям і з немилосердним українським акцентом – отим самим “калхозним”, “жлобскім”, “сєльскім”, від якого нас поколіннями відучували з гиком і улюлюканням, щоб дурні тубільці пишалися тим, як добре засвоїли “мову пана”, – все, годі, допишалися, тепер російською, якщо доведеться, – тільки нарочито “па-колхознаму”: демонстративно гекаючи, вживаючи фонетичне повноголосся, з трудом підбираючи й плутаючи слова, як це показово робили свого часу “жители Советской Прибалтики” (моє покоління пам’ятає!), – мова річ пластична, є безліч способів продемонструвати, що ця, якою ви зараз вимушено говорите, вам нерідна, і тут-таки показово “перейти на рідну”, якої він не розуміє (про “мову влади” і “мову безвладдя” – якось окремо іншим разом)… 4. І, розуміється, в інтересах власної безпеки ніяких поїздок на територію “рускоязичного гражданства” – не тільки в Росію, а і в Білорусь. І так – до кінця війни. Зона турбулентности почалася. Застібаймо ремені безпеки.

 

Останні новини