► «Мінфіну»: основні фінансові новини
Визначальною причиною кризової ситуації на ринку металобрухту стало закриття основних споживачів сировини внаслідок російських атак. Підприємства, що призупинили роботу, включають «АрселорМіттал Кривий Ріг», комбінати групи «Метінвест» та «Інтерпайп». Це призвело до втрати ключових каналів збуту для заготівельників, таким чином внутрішній попит, згідно з даними асоціації «УАВтормет», майже зник.
В Україні функціонує близько 150 заготівельних цехів з обладнанням та персоналом, які на сьогодні простоюють. Тим часом ці компанії продовжують нести витрати на оренду, податки, електроенергію та охорону. За словами президента «УАВтормету» Володимира Бублея, утримання одного такого майданчика обходиться у 50-150 тисяч гривень на місяць.
Асоціація повідомляє, що на складах значних заготівельників накопичилося 60 тисяч тонн металобрухту загальною вартістю приблизно 300 млн грн. Для порівняння, потреби малих ливарних та машинобудівних підприємств не перевищують 5 тисяч тонн на місяць. Через обмежений попит вартість деяких видів брухту впала до 2 гривень за кілограм.
Заготівельники стверджують, що заборона експорту не призвела до очікуваного зростання внутрішнього споживання. Від початку року до серпня 2026 року в Україні було зібрано 971,7 тисячі тонн металобрухту — на 27,7% менше, ніж за аналогічний період торік. Внутрішні поставки до металургійних комбінатів скоротилися на 7,2% — до 925,4 тисячі тонн.
В асоціації «УАВтормет» оцінюють втрати бюджету від заборони на експорт у 1 млрд грн податків, а недоотриману валютну виручку у 65 млн грн. Вони пропонують тимчасово скасувати нульову експортну квоту та впровадити щомісячний моніторинг балансу металобрухту. На думку заготівельників, обмеження повинні застосовуватись лише при підтвердженому дефіциті сировини в Україні.
Володимир Бублей також вважає, що побоювання щодо масового вивезення українського брухту є перебільшеними. Через блокування чорноморських портів, брак вагонів та обмежену пропускну здатність прикордонних терміналів, експорт, за його прогнозами, не перевищуватиме 40 тисяч тонн на місяць.
Проте металурги наголошують, що запаси сировини в Україні обмежено, а їх вивезення може ускладнити відновлення сталеливарного виробництва. Група «Метінвест» пропонує дозволити експорт лише невеликих обсягів брухту як тимчасовий захід, за умови обов’язкової сплати мита незалежно від країни призначення. За їхньою думкою, отримані кошти мають бути спрямовані у спеціальний фонд для відновлення промислової інфраструктури, пошкодженої російськими обстрілами.
Проти вільного експорту виступають також у «Укрметалургпромі». Вони зазначають, що кожна тонна брухту, перероблена на українських заводах, забезпечує державний бюджет 15 тисяч гривень податків. Крім того, металобрухт необхідний для розвитку електрометалургії та виготовлення сталі з меншим вуглецевим слідом. Від початку 2026 року в ЄС діє система прикордонного вуглецевого коригування (CBAM), і недостатня частка брухту у виробництві може вдарити по конкурентоспроможності української сталі на європейському ринку.
Водночас аналітики GMK Center стверджують, що на українському ринку немає значних надлишків сировини. Директор центру Станіслав Зінченко зазначає, що за сім місяців 2026 року металургійні комбінати купили близько 900 тисяч тонн брухту — практично стільки ж, скільки за аналогічний період минулого року. Однак заготівля зменшилась на 25%. На його думку, це свідчить про загальне скорочення доступних запасів, а не про надмірність сировини.
Ще однією важливою темою в обговоренні стало експортне мито у розмірі 180 євро за тонну, термін дії якого сплинув, і не було продовжено. На думку Зінченка, скасування нульової квоти без ефективного механізму оподаткування може відкрити можливість вивезення брухту до ЄС, Туреччини та Індії без сплати мита. У «Укрметалургпромі» пропонують розробити нову систему контролю, зокрема через прозорі експортні квоти або ліцензії, які можуть реалізовуватись на аукціонах Prozorro.
Окрему думку мають українські ливарні підприємства. Віцепрезидент Асоціації ливарників Степан Клименко зазначає, що попит з боку сільськогосподарської, верстатобудівної та автомобільної промисловості майже зник. Галузь також страждає від перебоїв в енергопостачанні. За оцінками Клименка, до кінця 2026 року обсяг ливарного виробництва може скласти лише 250 тисяч тонн, а річна потреба в металобрухті скоротиться до 350 тисяч тонн.
Ливарники також погоджуються, що за наявності підтверджених надлишків повна заборона експорту може зашкодити заготівельникам і бюджету. Водночас вони, як і металурги, вважають важливим спочатку визначити, скільки брухту виробляється в країні, скільки потрібно металургійним і ливарним підприємствам та який обсяг має залишатися в державному резерві. На основі такого балансу, на їхню думку, можуть бути ухвалені рішення щодо можливості експорту.
