Європа замінила залежність від росії залежністю від США: газова пастка повторюється
Десять років тому Європа обговорювала запровадження заборони на імпорт американського газу, але сьогодні континент став критично залежним від нього. Як змінився енергетичний ландшафт Європи після втрати доступу до російських газових ресурсів? Журналісти досліджують можливості ЄС вирватися з нової залежності.
Європа в новій пастці
Залежність Європи від імпортного зрідженого природного газу зі США досягла небаченого рівня. Раніше газ постачали переважно через газопроводи, але нині основними поставками стали морські перевезення. Станом на квітень 2026 року частка США в імпорті СПГ до Європи складе 64%. На світових ринках частка понад 30-40% є тривожним сигналом, а коли вона перевищує 60%, це свідчить про високий ризик, що зазвичай характерно для специфічних металів.
Якщо не вжити термінових заходів щодо диверсифікації постачаннь, вже до 2030 року ця частка може сягнути 80%.
При такій залежності постачальник отримує переваги: він може диктувати умови, зростання цін або обмежувати обсяги, знаючи, що клієнти не можуть швидко перейти на інші джерела. У нормальних ринкових умовах покупець повинен мати можливість змінювати постачальника, але при такій залежності це можливе лише під час серйозної кризи.
Є також ризик геополітичного шантажу. Якщо постачальник усвідомлює, що його послуги критично важливі для промисловості та життєдіяльності людей, він може використовувати це як інструмент політичного тиску. Це вже стало очевидно в ситуаціях з російським газом.
Цитата:
Дан Йоргенсен, єврокомісар з енергетики, зазначив, що Європа ризикує замінити стару залежність від російського газу на нову — від американського. Ще в 2016 році Франція навіть планувала обмеження на ввезення фрекінгового газу, аргументуючи це його екологічною шкодою. Однак за останнє десятиліття ці дискусії зникли з-за загрози енергетичної кризи.
Диверсифікація енергетичних постачань
Щоб уникнути залежності від одного постачальника в майбутньому, Брюсселю необхідно вжити системних заходів.
Стратегія енергетичної безпеки повинна бути побудована на кількох ключових елементах:
Розвиток внутрішнього видобутку: інвестиції в газову видобуток у Північному морі та переосмислення використання традиційних методів видобутку на суші.
Прискорення переходу до відновлювальних джерел: акцент на сонячній та вітровій енергетиці, а також розвиток ядерної енергетики як надійного базового ресурсу.
Глобальна диверсифікація: укладення довгострокових угод з новими країнами-постачальниками, зокрема з Африкою та Канадою.
Технології зберігання енергії: інвестування в сучасні акумулятори, що допоможуть згладити коливання відновлювальних джерел.
Оптимальний сценарій полягає в зменшенні залежності від одного постачальника до менш ніж 50%. Європа повинна усвідомити, що енергетична незалежність — це не просто зміна постачальника, а стратегічне формування власної енергетичної інфраструктури, де баланс джерел забезпечить свободу від зовнішнього тиску.
Цитата:
