► «Мінфіну»: найважливіші новини фінансів
Веніславський зазначив, що ці розробки можуть стати підґрунтям для нового ешелону протиракетної оборони, зокрема для протидії російським балістичним ракетам, таким як «Орєшнік». Україна вже провела успішні запуски екзоатмосферних систем і наразі розглядає можливість їх серійного виробництва.
Проте Україна поки що не розголошує характеристик цих систем і не ділиться результатами ураження реальних цілей, адже одним з основних обмежень залишається фінансування, оскільки ресурси необхідні фронту надзвичайно великі.
Причини розвитку перехоплювачів для ближнього космосу
Сучасна необхідність у створенні таких систем обумовлена загрозою зі сторони російських балістичних ракет, зокрема «Орєшнік». Ця ракета під час польоту виходить у ближній космос, а потім розділяється на кілька бойових частин, які можуть рухатися до цілей незалежно.
Швидкість і траєкторія польоту російської ракети істотно обмежують час, доступний українським системам протиповітряної оборони для реагування. За даними ГУР, під час удару по Дніпру 21 листопада 2024 року ракета досягла свого цілого менш ніж за 15 хвилин, а на останньому етапі польоту її швидкість перевищувала 11 Махів, або 13 600 км/год.
Це ускладнює роботу традиційних систем ППО. Перехоплення ракети до розділення бойових блоку дає змогу нейтралізувати одну ціль, тоді як після розділення системи оборони мусять відстежувати та знищувати кілька об'єктів.
Саме з цієї причини Україна працює над технологіями, що здатні знищувати балістичні ракети за межами атмосфери. Це є окремий ешелон протиповітряної оборони, який доповнить наявні комплексні рішення.
Відмінності українських технологій від закордонних
Принцип екзоатмосферного перехоплення є відомим, адже США, Ізраїль та країни Європи вже використовують або розробляють подібні технології. Однак більшість відомих комплексів запускають перехоплювачі з землі або морських платформ.
Наприклад, система Arrow 3 з Ізраїлю призначена для знищення балістичних ракет у космосі. Американська GMD використовує ракети-перехоплювачі GBI для захисту США від міжконтинентальних ракет. Також існує зразок SM-3, яку запускають з кораблів або наземних установок.
Окремим напрямом є європейський проект Bliksem EXO, який планується з 2026 року. Він передбачає створення системи для перехоплення балістичних ракет середньої та проміжної дальності, зокрема «Орєшнік». До проекту залучені компанії Airbus, Destinus, MBDA Deutschland, Safran і Thales, проте це поки що лише концепція, а не готова система для бойового чергування.
Унікальність українських випробувань, про які говорив Веніславський, полягає у використанні висотних літаків для запуску перехоплювачів. Це надає можливість більш гнучкого вибору місця старту й підйому ракети перед початком її польоту.
Від тестувань до серійного виробництва
За словами Веніславського, Україна вже провела успішні запуски подібних систем і розглядає варіанти переходу до серійного виробництва. Проте немає публічної інформації щодо термінів розгортання, вартості систем, дальності перехоплення та готовності до бойового застосування.
Важливо розуміти, що між тестуванням ракетних систем і підтвердженням їхньої ефективності є велика різниця. The Guardian не надала інформації про те, що українські комплекси вже знищували реальні балістичні цілі, отже говорити про надходження в Україну надійного засобу для перехоплення «Орєшніка» поки що рано.
Паралельно Україна нарощує свою супутникову інфраструктуру. У жовтні компанія HIMERA спільно з датською GomSpace запустила тестовий супутник OBRIA NANO — перший апарат майбутньої української супутникової мережі. За початковими планами, мережа може складатися з приблизно 245 супутників.
Таким чином, українська космічна програма охоплює дві ключові оборонні сфери: розвиток власної супутникової інфраструктури та створення технологій для активного протистояння ракетним загрозам, що проходять через ближній космос.
Як ми повідомляли раніше:
